Телетайп. Ордена Нових Облич трубопровід імені президента Володимира Зеленського

А може, нам під шумок таки побудували другу нитку магістрального трубопроводу від небратів? Тільки качають по ньому не газ, не бензин з дизелькою, а вторинний продукт (читайте пророчу «Москву 2042» в.Войновича). Або без трубопроводу обійшлося, але пристрасть нашої влади до вторинного продукту виглядає непереборною.

Ось дивіться. Прем’єр Денис Шмигаль нарешті розродився одкровенням, що після безперешкодного святкування свят (за вирахуванням Старого Нового року?!) введуть жорсткий карантин-це як неминуче похмілля після рясного узливання. Натомість українці відвідають різдвяні ярмарки, а ФОПи, що займаються вуличною торгівлею, хоч щось запрацюють.

Це частково те, чого вимагав малий і середній бізнес. Особливо, якщо врахувати, що введення касових апаратів для ФОПів відкладено на рік.

Але якщо б такі рішення влада прийняла самостійно і завчасно, ще в листопаді, то це було б мудрим керівництвом і успішною комунікацією з суспільством. Але коли це сталося під тиском протестувальників, то це публічне вживання вторинного продукту. І тепер у ФОПів, звичайно ж, з’являться нові вимоги!

Виключно з жадібності і понтовитості офіс президента посварився з більшістю мерів великих міст в надії, що їх не переоберуть. А тепер доводиться шукати шляхи до примирення (або примерення — як правильно?).

Зокрема, в Дніпрі довелося таки звільнити абсолютно випадкового і бездарного голову ОДА Олександра Бондаренка і призначити нового-старого Валентина Резніченка — першого номера обласного списку партії «пропозиція», яку створив Борис Філатов, тріумфально (80%) переобраний мером Дніпра.

Філатов постійно критикував того ж Бондаренка і обласну владу в цілому. І якби в Києві його почули до виборів-офіс президента проявив би державну мудрість. А після виборів, виграних тандемом Філатов-Резніченко, це виглядає вже поступкою переможцям. Воно, звичайно, краще пізно, ніж завжди, але погодьтеся, є в цьому щось з присмаком вторинності, чи не так?

ДО РЕЧІ, нашим олігархам особливо святкувати нічого. У них починає виникати все більше проблем з горезвісним зовнішнім управлінням. Їм чомусь здавалося, що ця біда їх мине, і «свою територію» вони будуть грабувати самі. Ан ні-західні корпорації мають завидні апетити і розкривають роти і на українську землю, і на деякі ще функціонуючі промислові підприємства, і на залишки мізерного бюджету. З наміром жорстко відсувати в сторону наш олігархат, поза конкуренцією втрачає нюх і хватку.

Але з чого починалося?

З Павла Лазаренка, точніше, з його арешту і посадки американською Фемідою. Ось тут всі наші великі бізнесмени і перелякалися до непристойності. І почали перед Заходом запобігати-бо рильця-то не гармату, а натурально в щетині. І своїх підгодованих політиків на оглядини і кастинги в Штати і Європу тягати. Так, це була ініціатива з України: бажання наших бізнесменів і громадських діячів знайти собі господаря і прогнутися під нього, щоб він закрив очі на ті фокуси і беззаконня, що вони витворяють. Стати хрестоматійними “своїми сукиними синами”. Зрозуміло, що Захід скористався можливістю.

І все це замість того, щоб зробити свій бізнес чесним, прозорим і, відповідно, малоуразливим для тиску! Не будуйте тіньових схем відходу від податків ні в гривні, ні в доларі, і Держдеп відразу стане хвилювати куди менше. А також відпаде необхідність купувати місце на якомусь молитовному сніданку з приводу інавгурації чергового тимчасового господаря Білого Дому.

Як вчить нас ВАЗ (і це якраз можливо!), треба просто перестати годуватися на бюджеті і держмонополістах, втюхуючи їм втридорога електроенергію, тепло, нафтопродукти, Металопрокат та інше.

Але ж це не шлях нашого олігархату. У нас же, незважаючи на пишні гучні реляції в пресі, жоден великий промисловий бізнес не пройшов ІРО в повному обсязі і за західними стандартами. Тому і доводиться загравати з Заходом, обслуговувати, прикидатися то футбольним меценатом, то покровителем сучасних мистецтв, а то і зовсім прихильником «відкритого суспільства».

І що, хіба тут не “пахне” вторинним продуктом?

А вже які любителі цієї субстанції раптово позначилися в Міноборони! Майстри безжального самогубного піару, снайпери зі стрільби собі в ногу і інші важливі частини тіла (тобто, не в голову).

Солідне — в інших країнах-міністерство вирішило … потролити журналіста Юрія Бутусова, як би запросивши його до себе на роботу у твердій впевненості, що, звичайно, відмовиться. Тому що строєм ходити не вміє. А він-погодився. І публічно зажадав співбесіди з Міністром оборони для обговорення плану побудови сучасної дієздатної армії.

У Міністерстві із запізненням зрозуміли, що можуть просто не зрозуміти половину з того, що їм пропонуватиме Бутусов, і різко дали задню. При цьому запускаючи інформаційну димову завісу-тобто, почали відверто брехати. Про те, що на співбесіді Бутусов не продемонстрував необхідний рівень компетенції. Ага, і підкомірець у нього непідшитий, як при “совку”…

А як він міг “відповідати”, якщо співбесіди-то не було! Просто подзвонив дрібний начальник з відділу кадрів, але Юрій повідомив йому, що буде розмовляти з тим, хто приймає рішення. На цьому всі “компетенції” і завершилися.

Історія негайно розлетілася по Інтернету, її почали масово коментувати, а Міністерство оборони (тупого тролінгу?) уживати. Що вживати? Самі здогадуєтеся.

А може, в новому році почати нове життя, а ось це все старе припинити? Влада припинити поводитися як сіль землі, і в результаті публічно жерти іміджеве лайно. А суспільству перестати сподіватися на диво і вимагати не напівзаходів, не скасування якихось касових апаратів, а принципової зміни моделі влади. Що і зробить все описане вище неможливим за визначенням.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для “Політеки”

Автор:Анна Вернигора

Джерело