Сергій Рахманін: “Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору”

Автор: Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко

Наскільки реальна загроза вторнення Росії в Україну і чи готові ми до цього; що зараз намагається виторгувати Путін у світових лідерів, чи готовий до переговорів із президентом Росії Володимир Зеленський, чи будуть дострокові вибори Ради і кому вони вигідні та навіщо Банковій інтриги навколо невеличкої фракції “Голос”.

Про все це кореспонденти Цензор.НЕТ поговорили з одним із найкращих аналітиків країни, колишнім журналістом, а нині депутатом фракції “Голос” Сергієм Рахманіним.

Ви також можете подивитись чи прослухати інтерв’ю на нашому каналі Youtube.

ПУТІН НАВМИСНО ЗБІЛЬШИВ І ЗАГОСТРИВ ПЕРЕЛІК СВОЇХ ВИМОГ ДЛЯ ТОГО, ЩОБИ ПІШЛИ НАЗУСТРІЧ ХОЧА Б У ЧАСТИНІ ЦИХ ВИМОГ

– Президент США Джо Байден заявив, що американська влада має вікно в 4 тижні, щоб запобігти удару Росії по Україні. Почувши про таке, який висновок має зробити пересічний українець? Скоріше за все, такий: за даними американців, у середині січня Путін збирається атакувати Україну. А який висновок робить член парламентського комітету з питань оборони та державної безпеки Сергій Рахманін?

– Відповідь буде не такою стислою, як вам би хотілося, і не такою простою, як здається на перший погляд. Почнемо з терміну, з часових проміжків. Чому взагалі виникло питання січня-місяця 22 року? Насправді, це, загалом, не новина. Тому що обережні прогнози людей, відповідальних за це; які моніторили, вивчали, аналізували приготування росіян на наших кордонах, – вони в принципі сходилися на тому, що приблизно до січня 22 року росіяни зможуть підтримати відповідні спроможності, щоби суттєво ускладнити нам життя. Ці прогнози робилися, увага, ще рік тому. Чому? Тому що те, що зараз відбувається вздовж наших кордонів, – сталося не вчора. Росіяни планомірно, багато років, step by step, нарощують свої спроможності на кордонах з Україною. Більше того, вони могли вийти на певний рівень своєї боєздатності ще раніше – але їм трохи завадив ковід. Але потім вони просто надолужили.

І другий момент: чи справді на сьогодні все так погано, як це здається декому; як це накручується в ЗМІ відповідно до заяв офіційних осіб? Не зовсім так. Тому що насправді цифри сил і засобів, які знаходилися вздовж наших кордонів, наприклад, влітку минулого року або навесні поточного року, – вони були співставними. А навесні і влітку 2021 року – навіть більшими, ніж зараз. Тому що тоді росіяни стягнули достатньо велику кількість людей, і загроза вторгнення, (не широкомасштабного вторгнення, на цьому зупинюся трохи далі, але достатньо масштабної операції) навесні 2021 року була набагато суттєвішою, ніж на початку зими цього ж року.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 01

– Тоді чому саме зараз така жорстка риторика Заходу, насамперед Сполучених Штатів? Чому так багато розмов про війну, про загрозу?

– Це достатньо велика політична гра, в якій, на превеликий жаль, дуже багато гравців, а Україна гравцем не є. Фактично Путін грає на підвищення ставок. Він зосереджує певну кількість техніки і військових вздовж українських кордонів. Більше того, я думаю, що він почасти ще й сприяв витоку частини інформації, яка мала б запевнити, передусім, Захід у тому, що він, Путін готовий іти до кінця. Він дав зрозуміти, що він готовий навіть воювати, якщо принаймні частину його вимог, його пропозицій, як він їх називає, не буде враховано.

Чому це відбулося саме зараз? По-перше, він остаточно вперся рогом в те, що Мінські домовленості не працюють. По-друге, його справді суттєво непокоять навіть теоретичні можливості не тільки України, але, насамперед, України (а ще є Грузія, Молдова і в теорії ще і Косово) долучитися до НАТО. І по-третє, його непокоять плани Сполучених Штатів збільшити контингент свій в Східній Європі. Це були просто плани – але вони його непокоїли. Як і ще ціла низка речей. То він вирішив зіграти на підвищення ставок. В чому полягало це підвищення? Меседж на адресу Заходу, що він готовий іти до кінця, включно з війною. З якою війною – не обговорювалося; мовляв, він просто психологічно здатний перейти ту червону межу, яку не був готовий перейти рік чи два тому.

Окрім цього, він навмисно збільшив і загострив перелік своїх вимог для того, щоби пішли назустріч хоча б в частині цих вимог. Умовно кажучи, якщо ти просиш все на світі і тобі дають два пункти, цього вже достатньо, щоб перевести подих.

І останнє. Він прекрасно розумів, що Сполучені Штати зараз у ситуації, коли вони змушені шукати точки дотику в цілій низці питань. Тому він вважав, що це гра, на яку може Захід піти. Захід на цю гру не пішов.

– Але ж зараз ми говоримо про те, що можлива друга зустріч Путіна і Байдена за короткий проміжок часу…

– Я думаю, що друга зустріч буде більш предметною. Перша – була здебільшого зондажною. Для Путіна було важливо, щоб вона взагалі відбулася. До речі, для Байдена – теж.

Тепер щодо Байдена. У нього ситуація складна – як внутрішня, так і зовнішня. Внутрішня – бо він потерпає від критики республіканців за небажання протидіяти “Північному потоку-2”. Для Байдена це достатньо неприємна історія – особливо після історії з Афганістаном (за яку республіканці, до речі, теж достатньо суттєво довбають). Тому він намагатиметься продати, вибачте на слові, в середині країни це таким чином: справді, “Північний потік-2” є, ми не застосували санкції – але це та ціна, яку ми заплатили за те, щоб не почалася війна. І хто буде з цим сперечатися, особливо на тлі того, що Росія насправді стягувала сили, і всі в один голос кажуть про те, що війна можлива, і її треба зупинити?

Далі. Все це подається на тлі вимог про те, що, ось, ми застосуємо найжорсткіші санкції. Але всі ці обіцянки мають спрацювати в разі, якщо буде повномасштабні війна. В яку – увага! – ніхто особливо не вірить, тому що вона малоймовірна.

– Так вона справді малоймовірна?

– Я не кажу, що широкомасштабна війна не можлива – але вона малоймовірна. Поясню чому. Путін справді готовий грати на підвищення ставок; готовий іти на певні поступки Сполученим Штатам, натомість очікуючи таких поступок і від Вашингтону. Що зараз важливо для Байдена? Йому потрібно закрити, виправдатися з “Північним потоком-2”. Це внутрішня історія.

– А зовнішня?

– По-перше, він як вважав, так і вважає своїм головним ворогом Китай. І йому треба зупинити навіть можливість військово-технічного зближення Китаю і Росію. По-друге, йому потрібна кліматична угода. А це неможливо без згоди Росії.

І третє, одне з найважливіших питань. Сполучені Штати достатньо серйозно потерпають від кібератак з боку Росії – і владнати це питання неможливо без згоди між Путіним і Байденом. А для цього потрібно йти на певні поступки. Звідси всі ці вимоги, які висуває Росія – незбільшення НАТО, незбільшення контингенту в Східній Європі і так далі. Те, що Путін вимагає офіційної письмової угоди – це теж гра на підвищення ставок. Зрозуміло, що ніколи в житті ані НАТО, ані Сполучені Штати не погодяться на таку письмову згоду. Але за такого підвищення ставок це означає, що усну таку згоду Росія отримає.

– Справді?

– Для мене насправді показовим було не те, що сказав Байден, і не те, що сказав Путін; не те, як реагувала Україна. А те, як реагував так званий східний фланг НАТО, Згадайте, яка в них була нетипово жорстка реакція на позицію Сполучених Штатів. І фактично це відбулося після розмови з ними Байдена. По їхній реакції можна судити про те, що на цій зустрічі обговорювалося. Фактично вони, наскільки я можу зрозуміти, отримали інформацію про те, що питання розширення НАТО щонайменше обговорюється з Росією. Щонайменше зараз ідеться про те, що питання розширення НАТО не стоїть, насамперед, за рахунок України. Тобто навіть в осяжному майбутньому ніякого членства чи зближення нам ніхто не обіцяє.

– Сумно.

– Що ж до решти обіцянок, тут, безумовно, є позитивні моменти. Тому що вся ця історія на підвищення ставок змусила Захід – і Сполучені Штати, і НАТО, і ЄС – вдаватися до більш жорсткої риторики до Росії, ніж та, що була раніше. Так, це тільки риторика, але це поки що – єдиний плюс, який ми отримали.

– Велику ажитацію викликала поява у одному з німецьких видань карти, яка нібито свідчить про наміри Путіна вдатися до агресії.

– Тут варто розуміти ось що. Коли вам показують карту, на якій проходить державний кордон, ви бачите якісь квадратики, стрілочки – і у вас складається враження повного апокаліпсису. Питання тільки в тому, чи багато людей в змозі оцінити ці квадратики і стрілочки. І знову ж таки, ці квадратики, стрілочки і карти мають логіку тільки тоді, коли ви порівнюєте ці карти з картами місячної давнини, двомісячної давнини, річної давнини. І повірте мені: коли б ви поклали поруч ці карти, ви б особливих змін насправді не побачили б. Так, всі ці речі є загрозливими – але не критичними.

– У якому сенсі не критичними?

– Є певні критерії, за якими оцінюється здатність іншої сторони вдаватися до широкомасштабної повноцінної агресивної війни. Всі ці маркери відслідковуються і оцінюються за допомогою цілої низки засобів – від відкритих до закритих. І за сукупністю цих маркерів визначається коефіцієнт загрози. Це робиться щодня. І ця оцінка, наскільки можу розуміти, щодня лягає на стіл Верховного головнокомандувача. І з цією оцінкою щодня знайомиться Рада національної безпеки і оборони.

– І про що саме зараз свідчать ці маркери?

– Я не можу говорити про відповідність цих маркерів точно. І я не можу говорити про цей коефіцієнт в точних цифрах. Але я можу говорити про те, що на сьогодні говорити про реальну загрозу повномасштабної агресії немає підстав. Я зараз не беру політичні мотиви (тому що, аби наважитися на це, треба справді іти на певні жертви, які неможливо сховати – а це означає достатньо жорстку реакцію світу, і навіть переляканий, вибачте на слові, Захід все одно змушений буде до чого вдаватися). Але навіть за об’єктивними міркуваннями є речі, які неможливо сховати. Речі, без яких повномасштабна війна неможлива. Це називається маркерами. За цими маркерами вимірюється рівень цієї загрози. Є певні обставини, є певні дії, за якими можна говорити, що йдуть певні приготування. І всі приготування можуть призвести до операції, в тому числі і масштабної. Локальної, але масштабної. Це не суперечливі речі. Але говорити про масштабне вторгнення з танками, які рухаються на Чернігів…

– В 2014 році ми, напевно, теж не могли говорити про повномасштабне вторгнення.

– Правильно. Навіть, якщо у нас буде локальна операція, це теж може призвести до великої кількості жертв. Для цього теж треба готуватися. Але так, як це подається у медіа – з морськими і парашутними десантами, колонами танків, які за лічені години дойдуть до Києва, – про це не йдеться. Принаймні зараз.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 02

У НАС ЗАКЛАДЕНІ ГРОШІ В БЮДЖЕТ ЛИШЕ НА 15 ТИСЯЧ БРОНЕЖИЛЕТІВ – ЦЕ МЕНШЕ, НІЖ ПОТРЕБА ТІЛЬКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ

– Днями секретар РНБО Данілов заявив, що в України є план на випадок агресії, і в нього – увага – залучені всі органи влади. Що означає отаке залучення всіх органів влади? Чи не це є насправді певним знаком безпорадності? Це питання до вас як до члена парламентського комітету з нацбезпеки: наскільки ми зараз готові відбивати навіть локальні загрози з боку Росії?

– Давайте так. По-перше, щодо залучення всіх органів влади. Насправді, це якраз логічно. Бо якщо йдеться про підготовку до війни в будь-якому вигляді – широкомасштабної агресії, яка на сьогодні є малоймовірною, або до локальної операції – то для того, щоб відбувався опір, мають діяти не тільки Збройні сили України і взагалі силові структури. Це означає, що з бюджету мають виділятися додаткові кошти. Це означає, що певна частина підприємств має оперативно в разі потреби переходити з цивільних рейок на військові. І це також означає, що органи місцевої влади, органи місцевого самоврядування, органи центральної влади – мають забезпечити мобілізаційний ресурс, економічний ресурс, харчування. Тобто в чому був позитивний момент, коли свого часу Петро Олексійович вирішив запровадити воєнний стан? На мій погляд, з точки зору реальної безпекової ситуації, це не було виправдано. Але користь була в тому, що коли почали робити всі передбачені заходи, виявилось, що ми до цього не готові. Все видавалося страшенно проблемним – і це було дуже корисно. Ми з’ясували, де у нас прогалини, факапи, проблеми. І зараз, з огляду на те, що відбувалося тоді, треба було вже позавчора робити певні заходи на той випадок, якщо, не дай боже, нам в січні доведеться запроваджувати правовий режим воєнного стану хоча б на територіях, прилеглих до кордону. І до цього мають готуватися всі: місцеві адміністрації, включно з військово-цивільними; органи місцевого самоврядування; конкретні міністерства – Мінінфраструктури, Мінекономіки. Не тільки Міноборони, не тільки Мінстратегпром. І коли Данілов каже про залучення всіх органів влади, це справедливо.

Тепер інше питання. Чи є цей план “Б”, і наскільки вони готові? Я не залучений до державних таємниць настільки, наскільки до них залучений секретар Ради національної безпеки. Можливо, він знає щось, чого не знаю я, – але у мене враження, що якраз ми не дуже готові. І навіть те мінімальне, що мало б робитися, воно, на жаль, або не робиться, або робиться недостатньо.

– Наприклад?

– Щоб вам було зрозуміло, візьмемо прості наочні речі, які можна помацати руками. Не так давно Верховною Радою було ухвалено закон, який спрощує для Президента можливість підсилювати Збройні сили без оголошення мобілізації. Тобто фактична мобілізація була названа призовом резервістів першої черги. Чому це важливо? Тому що в разі раптового загострення Президент, не оголошуючи мобілізацію, не втрачаючи певний час, може собі дозволити швидко поповнити Збройні сили людьми, які мають бойовий досвід. І це і по часу, і по змісту – суттєво полегшує йому життя. Але для того, щоб це було ефективно зроблено, має працювати така штука, яка називається єдиним реєстром військовослужбовців, військовозобов’язаних.

– А його немає…

– Він мав бути запроваджений достатньо давно. Але час введення його в дію постійно переносився. І от нещодавно, восени, було прозвітовано про те, що він працює. Щоправда, наскільки я можу судити зі спілкування з людьми компетентними, які можуть вивчити, проаналізувати ефективність реєстру, – фактично він працює в тестовому режимі. Тобто де-факто він не працює.

Другий момент. Взагалі-то оборонні закупівлі складаються з двох частин. Є відкриті закупівлі, є закриті закупівлі. Закриті – це те, що називається за звичкою ДОЗом, державним оборонним замовленням: зброя, озброєння, боєприпаси. Це ті речі, які є таємними. А є відкриті закупівлі: дизельне паливо, бензин, харчування. І – засоби індивідуального захисту. На наступний рік – я тут не видам державної таємниці, тому що це відкриті дані – Міністерство оборони подало заявку на – увага – 15 тисяч бронежилетів. При тому, що 15 тисяч бронежилетів – це навіть не потреба тільки Збройних сил. А якщо ми сюди рахуємо резервістів, територіальну оборону, яку мають розгортати, можливих мобілізованих, – то фактично, з огляду на обмежені запаси на складах, вони просто залишаться без бронежилетів.

– Знову будемо везти з Європи, як у 2014?

– Міністерство оборони, в принципі, дало достатньо притомні пояснення. Там є об’єктивні причини, суб’єктивні причини. Є обмежений фінансовий ресурс, є недостатньо коректний запит… Вони ж користуються від запитів, які їм подають військові. І є можливості наших виробників. Але ж якщо ми готуємось до війни, то 15 тисяч бронежилетів на наступний рік – це ні про що. Добре, що Міноборони та профільний комітет взяли цю справу під контроль. Найближчим часом  ситуацію буде виправлено.

Далі. Кабінет Міністрів, я так розумію, на уклінне прохання Президента знайшов 19 млрд грн для Міністерства інфраструктури, він знайшов по 8 тисяч для ФОПів, для цієї тисячі, яка виплачується вакцинованим. Але не знайшов додаткових коштів для фонду, для частини бюджету, яка йде на зброю і озброєння. Всі звітували про рекордний бюджет сектору безпеки і оборони. Цей рекордний бюджет сектору безпеки і оборони – це все, наприклад, з апаратом Ради національної безпеки, яка в цьому бюджеті отримала найбільший плюс порівняно з минулим бюджетом.

А бюджет, який іде на зброю і озброєння, виріс аж на 5 мільярдів. Що таке 5 мільярдів? Я вже наводив для розуміння. Тільки цьогоріч, тільки на частину робіт по будівництву корвету класу А, у нас піде 3,8 мільярди гривень. Все! Тобто це – ні про що. Це 15-20% від загальних потреб, які формують військові. І це не мої слова, це говорив міністр Резніков з трибуни Верховної Ради. Я не маніпулюю цифрами, я дослівно його цитую. Тобто вони ці гроші не знаходять. Так готуємось ми чи не готуємось? Якщо нам потрібно 17 мільярдів (за словами Монастирського – на укріплення кордону), а в бюджеті закладено 900 мільйонів – можливо, я чогось не знаю. Можливо, є якийсь таємний план Б, який мені невідомий, де акумульована величезна кількість грошей, де всі бігають, працюють – може бути. Я не можу знати все. Але по тих речах, які мені доступні, по тих речах, я такої наполегливої роботи поки що не бачу.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 03

Я ПОКИ НЕ БАЧУ, ЩОБ У ПУТІНА БУЛО БАЖАННЯ ГОВОРИТИ ІЗ ЗЕЛЕНСЬКИМ

– Спитаю вас про Мінські домовленості. З одного боку кажуть, що нам нав’яжуть таки виконання формули Штайнмаєра. А з іншого боку Президент у своєму зверненні до Верховної Ради озвучив свій намір говорити напряму з Путіним. Чим нам загрожує оце все?

– Тут три питання в одному. Давайте спочатку – про наміри Зеленського говорити напряму з Путіним. У мене таке враження, що це був його експромт. Він достатньо спритно читав із суфлерів промову, яку йому написали. Слухаючи цю промову, мені захотілося жити в цій країні і ніколи з неї не їхати. Я в принципі з неї не збирався їхати, мені в принципі подобається ця країна. Але мені здавалося, що він говорив про Сінгапур, а не про Україну. А отут це був експромт; мені здалося, що він в цей момент від суфлера відволікся. Це у нього вирвалося. Я не думаю, що це було передбачено спічрайтером, який йому писав цю доповідь. Чому це було? Я думаю, це було обумовлено двома причинами. Гадаю, що уже тоді почалися певні меседжі від Заходу щодо певних кроків, які йому не хочеться робити. І, можливо, він для себе наївно вирішив, що все-таки остання спроба віч-на-віч переговорити з Путіним – це спосіб якось вийти з ситуації.

Друге. Він мав щось сказати. Хоча у нього плану виходу з ситуації з окупованими територіями, на превеликий жаль, як не було, так і нема.

І третє. Він мав продемонструвати свою готовність іти на перемовини навіть з лисим чортом, чи як він говорив, для того, щоб розв’язати це питання. Я не сприймаю це серйозно.

– Чому?

– Тому що для того, щоб він говорив з Путіним, треба щонайменше, щоб Путін цього захотів. А я поки не бачу, щоб у Путіна було таке бажання.

– Чому?

– Він не вважає Зеленського рівним. Він не вважає Зеленського перемовною стороною з двох причин. По-перше, Путін останнім часом фактично відверто відмовляє Україні в праві на існування. По-друге, (і достатньо часто про це говорять дипломати) він не вважає Зеленського людиною слова. Тобто ті неформальні умовні обіцянки чи домовленості, яких вони досягали, – ці обіцянки, з точки зору Кремля, виконані не були. Так чи це не так, я не знаю. Але сприйняття саме таке. Тому Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору. Він хоче говорити з Вашингтоном. І він з ним говорить. Тому ця зустріч… Вона або взагалі не відбудеться, або відбудеться після того, як, умовно, між собою домовляться про щось Байден і Путін. І ця зустріч буде просто фіксацією того, про що домовлено на вищому рівні. Тобто я би не надавав особливої ваги цій емоційній заяві Зеленського і наслідкам цих можливих перемовин. Я не вірю, що вони відбудуться, але навіть, якщо вони відбудуться, вони не будуть суттєвими.

Що стосується формули Штайнмаєра і необхідності виконувати Мінські домовленості. Я думаю, що обмовка Зеленського про можливість референдуму пов’язана з тим, що йому або натякають, або прямим текстом кажуть (я цього не знаю і не можу знати) виконувати Мінські угоди. Частково або повністю в тому чи іншому вигляді. А він до цього не готовий. Він нарешті уже зрозумів, до яких реальних згубних наслідків це може призвести. Він не хоче цього робити. І тому він обирає референдум як спосіб уникати відповідальності. Умовно кажучи, якщо народ України на референдумі скаже: добре, роби це, – він завжди зможе сказати: це воля народу. Якщо народ (а соціологічні опитування показують, що українці за мир, але не за будь-яку ціну і ставлення до Мінських домовленостей у них достатньо критичне) скаже “ні”, у нього буде формальна можливість сказати: розумієте, я би і хотів, але народ – проти. Тобто мені здається, що в такий спосіб він хоче уникати відповідальності. Намір у нього – власне, як і весь цей час, – уникати можливості виконувати Мінські угоди, поки є така можливість. Наскільки це йому вдасться, це час покаже.

І останнє. Як би я не ставився до Зеленського, він є президентом, обраним народом. Він є Верховним головнокомандувачем. Він є головою Ради національної безпеки і людиною, відповідальною за територіальну цілісність, за національну безпеку. Відповідно, його рішення – це рішення, від якого залежить доля держави. Як би я до нього не ставився, як би я його не критикував, я зацікавлений в тому, щоби його рішення були правильними. Я нагадаю, що всі три Мінські документи ухвалені в різний час і почасти навіть суперечать один одному, тому що вони в різний час в певній послідовності ухвалювалися. Всі вони починаються з однієї простої речі – повного припинення вогню. Будь-який крок без виконання цієї умови є неможливий і непотрібний. Якщо Зеленський буде на цьому стояти і апелювати; якщо він навіть в цій непростій для нього і держави ситуації буде поводити себе так, як себе поводив Ізраїль зі Сполученими Штатами перед і під час Шестиденної війни, – тоді він щонайменше не програє. І не програє держава, найвищою посадовою особою якої він є…

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 04

Я НЕ ВІРЮ, ЩО ЗМІНА ГОЛОВИ ФРАКЦІЇ “ГОЛОС” МОГЛА ВІДБУВАТИСЯ БЕЗ БАНКОВОЇ, З ОГЛЯДУ НА ТЕ, ЯК ЦЕ ВІДБУВАЛОСЯ

– Нас не зрозуміє ніхто, якщо ми не спитаємо про ситуацію у фракції Голос. Минулої п’ятниці там у вас відбувся довгоочікуваний переворот. Очікуваний експертами, скажімо так. Замість Ярослава Железняка фракцію очолила формально начебто Олександра Устінова. Ви хоча публічно намагалися не коментувати цю довготривалу боротьбу за владу, все-таки скоріше підтримували лінію Железняка і Кіри Рудик. Але моє питання до вас як до члена фракції, який завжди має свій персональний погляд на речі. Що тепер очікує цю фракцію, як з точки зору внутрішньопарламентських розкладів, так і зважаючи на долю людей, які формально до цієї фракції входять? Що далі?

– По-перше, на превеликий жаль, як мені це не прикро визнавати, є очевидні речі, про які не можна не говорити. Шансів на, скажімо так, повноцінне об’єднання в єдину родину, в єдину команду, в єдиний колектив людей, які входить до фракції Голос, було небагато. А п’ятнична історія фактично поставила на цьому хрест. Тобто варіантів об’єднання повноцінного, співпраці колективної, фактично не залишилося. Є, на мій погляд, примарний шанс домовитися про… я би назвав це пактом про ненапад, меморандум про співіснування, який, на мій погляд, важливий. Поясню чому.

Тому що як би я не ставився до позиції того чи іншого члена нашої фракції – а вона ще наша фракція, тому що нас обрали. Там не голосували за конкретних людей. Там голосували в цілому за представників партії Голос. Тобто за нас голосували разом – за винятком трьох мажоритарників – за нас голосували як за представників політичної сили. Кожен з цих людей має достатню вагу в своєму комітеті. Це моя особиста точка зору. Вона може бути суб’єктивною, але у нас у фракції немає жодної людини, до якої б не дослухалися, яка б не мала авторитет в своєму комітеті. Нагадаю, комітетська робота, це 90% роботи, ну 80% роботи Верховної Ради. Тобто те, що глядачі бачать сесії, на пленарних засіданнях, – це лише видима частина. Абсолютна більшість в комітетах.

В кожному комітеті представник фракції Голос, в якій би частині зараз він не знаходився, він має авторитет. Він не є банальним піднімачем рук чи натискачем кнопок. Якщо, умовно кажучи, взяти вагу кожного члена комітету, хтось має більшу, хтось меншу у фракції, додати одне до одного, ця сума буде більшою, ніж вплив цілої фракції навіть в ліпші часи на те, що відбувається в Раді. Це означає, що потенціал у цієї фракції є. Проблема була тільки в тому, щоб об’єднати зусилля індивідуально сильних людей, яскравих, самодостатніх, розумних з роботою фракції. Цього не сталося. І мені здається, що на жаль, уже не станеться. Але кожен з них все одно має свою відповідальність перед виборцями. Кожен з них може зробити багато чого корисного. Якщо є можливість не витрачати сили на внутрішню боротьбу, а витрачати їх на ефективну законотворчість, то від цього виграють всі – держава, виборці і так далі. Це такий ліричний відступ. Тепер щодо практичних речей. Чому те, що сталося, фактично ставить на цьому хрест? Тому що при всій повазі щонайменше до більшої частини людей, які входять до так званої одинадцятки, які називають себе групою “Справедливість”, шлях, яким вони скористалися зараз, він щонайменше сумнівний і викликає дуже багато питань і нарікань.

– Чому? Що було, власне кажучи, в цьому рішенні ОАСК, яке дозволило першому віцеспікеру Корнієнку зробити оголошення про заміну голови фракції? Що вони могли з ним робити?

– Давайте по черзі. Можна висувати будь-які претензії до Железняка як до голови фракції чи, приміром, до Костенка як до заступника. Можна говорити про будь що. Але відповідно до положення про фракцію, яке існувало, єдиний законний спосіб переобрати голову фракції був усунити його від посади кваліфікованою більшістю, яка становить 14 членів депутатської фракції Голос. Цих 14 членів не набиралось. І що би не казали про узурпування влади Железняком, він на цій посаді перебував на законних легітимних підставах. Це перше.

– 14 осіб за нього минулого року проголосували…

– Так. Друге. Трошки заходжу вже у внутрішню історію, коли я пішов з посади голови фракції і відповідно до обрання нового голови, головував на засіданні фракції, коли обирали нового голову, я абсолютно щиро своїм колегам сказав: “Друзі, у мене до вас уклінне прохання, я не буду голосувати за нового голову фракції, ким би він не був, тому що вважаю це для себе конфліктом інтересів. Можете з цим сперечатися, втім це мій вибір. Я розумію, що новий голова фракції, ким би він не був, може навіть образитися, це моя позиція, я вас про це повідомляю. Я вас дуже прошу, дуже ретельно, відповідально поставитися до цього голосування і до того, за кого будете голосувати. Тому що ви обираєте людину, за яку ви особисто будете нести відповідальність в тому числі. А він має бути головою фракції для всіх для вас. Інакше ця історія не працює. Я нагадаю, що – ще раз кажу, я зараз не оцінюю Железняка, чи Устінову чи будь-кого. Просто констатую факт”. Я за Железняка не голосував. А переважна більшість людей, які входять до так званої групи “Справедливість”, за нього голосували. Це був їхній вибір. І вони за нього теж несуть відповідальність. Вони були серед тих 14, які його обрали. Якщо у них з’явилися підстави, я зараз не обговорюю, наскільки вони обґрунтовані чи ні, його усунути, вони так само могли знайти ці 14 голосів. Немає іншого варіанту.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 05

– Чим так цінна посада голови фракції?

– Інакше це називається наперстки. Давайте я закінчу з цим. Далі. Що відбулося з рішенням? Оскільки не можна було оминути цю норму, я так розумію, що з’явилася схема відповідно до якої просто треба було поставити на стоп рішення про положення про фракцію. ОАСК за дві години, довга пауза в позачерговому засіданні, Корнієнко, який дуже тихо промовляє щось до порожнього залу – я свічки не тримав, але, по-моєму, це виглядає так, трохи дивно. З юридичної точки зору, я радився з юристами, бо я не є фаховим юристом, по-моєму, абсолютно нікчемна річ. Я вже не кажу про те, що якщо навіть, уявляємо собі, що це чисте законне рішення, то це не рішення суду, це ухвала про забезпечення.

– Це проміжне рішення?

– Я вперше бачу, щоб ухвала про забезпечення відбувалася щодо документу. По-друге, навіть якщо ми вважаємо, що це бездоганне юридичне рішення, це означає, що в цей момент положення про фракцію, яким керуються всі члени фракції, ухвалюючи ті чи інші рішення, воно не діє. Це означає, що фіксується статус кво. Тобто старе поки що не діє, але воно не скасоване, а нового немає.

– Тобто Железняк мав би залишатися головою фракції?

– Абсолютно правильно.

– Отже йдеться в принципі про певну публічну моральну сатисфакцію?

– Йдеться, вибачте, про оборудку.

– Про яку оборудку?

– І тому, ще раз кажу, при всій моїй повазі щонайменше до частини людей, які входять в групу “Справедливість”, як вони себе називають, це нагадує оборудку. І для мене це абсолютно неприйнятна історія.

– Оборудку з Банковою, зважаючи на те, що вони були зацікавлені мати резерв голосів у сесійній залі?

– Я не можу це стверджувати. Я не вірю, що це могло відбуватися без Банкововї, з огляду на те, як це відбувалося, яким чином, яким механізмом. І це дуже прикро.

– До журналістів доходять чутки, досить організовані, з різних сторін, що керівництво з Офісу президента вже кілька місяців намагалося за допомогою такої кулуарної переговорної інтриги тим чи іншим чином взяти усю фракцію під свій контроль. Чи можна сказати прямо, що зараз зіграла одна з комбінацій Банкової?

– Давайте так. Чи спробувала Банкова вплинути на питання переобрання голови фракції? Так. Я не можу називати конкретних імен з об’єктивних і суб’єктивних причин, але те, що такі спроби були і були неодноразово, – так, це правда.

– Різні імена пропонувалися на очільника.

– Пропонувалося кілька різних варіантів, кілька різних імен. З чим це було пов’язане? Перше. Було прагнення… Фракція невелика. Будемо відвертими. Вона не має суттєвого реального впливу. Я зараз не буду говорити про те, що це велика потужна сила. На жаль, ні. Кожен конкретно в своєму комітеті – так. А загалом – на жаль, ні. Чому тоді? В чому була логіка? По-перше, люди зібралися все одно достатньо розумні. Частина з них достатньо відомі. Люди, які в принципі не побоюються висловлювати свої думки з того чи іншого приводу, і критика, яка лунала на адресу президента Зеленського, причому абсолютно обґрунтована, критика на адресу закону про олігархів, комісії по Вагнеру і взагалі вагнергейту, питанню державного оборонного замовлення. Всі ці речі, які, у мене абсолютно тверде переконання, що це дратувало і було бажання, щоби цієї критики або не було взагалі, або були якомога менше.

– Чим обрання свого… потрібного голови фракції може зупинити Сергія Рахманіна критикувати оборонне замовлення або ситуацію з вагнерівцями?

– Пояснюю. Одна справа, коли це мої заяви… Але, заяви фракції Голос, в тому числі, наприклад, публічні заяви, вони в тому числі враховували позицію і пряму мову, і позицію конкретних членів по конкретному питанню. Тобто позиція фракції Голос, яка формувалася і оприлюднювалася, містила заяви, пряму мову, експертну оцінку депутата Рахманіна чи депутата Костенка, наприклад. Якою буде позиція фракції Голос, якщо ми вважаємо, що в ній змінилася влада – я не знаю. Я вважаю, що цього не відбулося, це моя особиста точка зору, я в цьому переконаний глибоко і я не бачу поки що аргументів, які б переконали мене у зворотному.

Далі. Позиція голови фракція не є такою важливою і помітною, умовно кажучи. Як людина, яка певний час була на посаді голови фракції, можу сказати, що обов’язків там більше, ніж прав, а відповідальності більше, ніж переваг. Але що це дає з логістичної, механістичної точки зору. Наприклад. Є численні ТСК, тимчасові слідчі комісії, тимчасові спеціальні комісії. Делегування представників тієї чи іншої фракції в ці ТСК відбувається так. Є, наприклад, депутат Петренко, який хоче створити ТСК з приводу якості кави, яка в цій філіжанці. Я пишу на голову кожної фракції і повідомляю, що я збираюся створювати таку ТСК з такою-то тематикою, прошу делегувати від вашої фракції відповідно до регламенту, до пропорційної квоти, депутата. Умовно кажучи Слуги мають більше, вони можуть мати 8 членів комісії, фракція Голос – 1. Це вирішується фракцією. Цей лист іде на голову фракції і за його відповіддю цей лист відправляється. І умовно кажучи, те, що в цій, на мій погляд, кволій безпорадній, ТСК по Вагнеру, там не було представників нашої фракції. Чому? Тому що позиція керівника фракції, погоджена з членами фракції, була в тому, що ні. Чи був би там представник фракції, якби головою була Устинова, наприклад, – я не знаю. І це стосується багатьох ТСК, а тема ТСК – це дуже чутлива тема.

Далі. Що таке голова фракції? Це право підписувати документи від імені фракції, заяви від імені фракції. Це представлення на погоджувальній раді, коли обговорюється і ухвалюється порядок денний. Це право брати перерви. Перерви з заміною на виступ. Це участь перемовинах у голови Верховної Ради, коли треба владнати певні питання. Це можливість неформальної комунікації з іншими фракціями і не тільки з їх головами, але в першу чергу з головами. Це питання узгодження проходження законопроєктів, формування порядку денного, спільної поведінки в різних ситуаціях – блокувати чи не бокувати трибуну, голосувати чи не голосувати, виходити з залу чи не виходити. Голова фракції – комунікатор. У нього… це не право, це механізм. Це інструмент. І цей інструмент набагато важливіший, ніж це здається на перший погляд.

Крім того, підписується головою і від імені фракції вирішується питання квотного представництва, представництва в постійних парламентських делегаціях, відрядження. Ціла низка речей. Тобто це інструмент, це механізм. Він непомітний, але він важливий. Це не тільки вихід на трибуну і проголошення від імені фракції. Це ціла низка речей. Різних. І в цьому механізмі, який називається Верховна Рада, голова фракції, яка представляє фракцію офіційно (має право підпису, має право голосу) – він достатньо важливий. Але я думаю, що тут ще мається на увазі і питання певної сатисфакції. На превеликий жаль, як мені не прикро це визнавати, що вся ця історія набула ознак особистих образ і особистих претензій, на жаль, і в середині фракції. Це правда. Я сподіваюся, що все-таки вщухнуть пристрасті, як би не відбувалися подальші події, – все-таки люди розумні і щонайменше не будуть витрачати сили і псувати собі авторитет взаємним з’ясуванням стосунків. Але, на жаль, це набуло ознак особистих стосунків, особистої помсти, в тому числі і з боку Банкової. У мене таке враження. Я не можу це стверджувати. Але я це відчуваю.

– Ні для кого не секрет хороші стосунки Ярослава Железняка з Дмитром Разумковим. Відповідно можна навіть говорити, що це помста була пов’язана з тим, щоб прибрати голову фракції, який дружить з Разумковим. Але питання в тому, оця частина фракції, яка тепер в меншості, яка не має вже свого голову фракції, наскільки їм зараз юридично відкрили двері, щоб вони перейшли в можливу майбутню групу Разумкова? Не міжфракційне об’єднання, а саме групу?

– По-перше. Поки що це не є доконаним фактом. Тому що я вам поясню, що за цим рішенням, яке, ще раз кажу, я не вважаю правовим правомірним, це треба дивитися, як це буде відбуватися далі. Бо оголошення певного рішення з трибуни Верховної Ради, як на мене, з порушенням законодавства і регламенту, це одна історія. Далі мають йти практичні наслідки. Що таке практичні наслідки? По-перше, я ще не дивився, чи змінений офіційно голова фракції на сайті Верховної Ради. Далі. Хто буде запрошуватися на погоджувальну раду? Буде це Железняк чи Устінова поки що. З ким будуть погоджувати свої дії керівники інших фракцій, бо сьогодні, наскільки я бачу, керівники інших фракцій з величезним сумнівом поставилися теж до правомірності і законності того рішення.

– Це може бути Арахамія, який приводив Устінову на погоджувальні ради до цього…

– Побачимо, що буде далі. Тепер щодо Разумкова. Про плани Разумкова чи про плани Железняка треба запитувати у Железняка і Разумкова. Це по-перше. По-друге. Я не бачу, яким чином це може вплинути чи не вплинути на входження чи невходження тої чи іншої людини до МФО, яка створене Разумковим.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 06

НА БАНКОВІЙ РОБЛЯТЬ ВСЕ ВІД НИХ ЗАЛЕЖНЕ, ЩОБИ ПІДСИЛЮВАТИ ОПОЗИЦІЮ СОБІ

– Я, власне кажучи, питаю про юридичну можливість  бути виключеними з фракції.

– Я нагадаю, що в МФО Разумкова входять, в тому числі і чинні представники фракції Слуга народу. В тому числі і представники фракції Слуга народу, які голосували за його відставку. Що не заважає їм бути в МФО Разумкова. І ніщо не заважало комусь, якщо б він так дуже сильно захотів, заходити в цю МФО, перебуваючи у фракції Голос. Тому, як на мене, жодним чином це не пов’язано.

– Я все-таки уточню. Чи може ця частина, яка зараз перемогла, виключити Железняка, Рудик та інших з фракції, щоб вони стали позафракційними?

– Перше: я не знаю їхніх намірів; це треба запитувати у них. Друге: підстави для цього формулюються у положенні про фракцію, яке не дії. Третє: якою кількістю це буде відбуватися? Четверте: наскільки законне буде це рішення? І п’яте: мені здається, що якби хтось хотів бути членом МФО Разумкова, він би не чекав виключення з тієї чи іншої фракції. Мені здається, що це паралельні історії. Якби Дмитро Олександрович Разумков створив депутатську групу, тоді можна було б говорити про певні ризики, які збільшуються чи зменшуються для того чи іншого депутата, прискорюють його бажання чи применшують його бажання. Він створює МФО. Туди може входити будь-хто – і так само звідти виходити. Це більше історія про наміри, ніж про реальний політичний вплив. Це не депутатська група. Це МФО. Таких МФО в Верховній Раді  понад 100.

– А чи варто очікувати розколу фракції по лінії Ахметов-Банкова? У нас зараз все відбувається, здається, згідно з цим розколом. Здається, і у вас усе до цього рухається.

– Світ, з одного боку, складніший, ніж здається. З іншого боку, складніший, ніж здається. Я не можу коментувати. Давайте так, до кого б ви мене віднесли, до табору Банкової, чи до табору Ахметова?

– Ви – фігура поза обома таборами.

– Я вам можу назвати щонайменше чоловік 6 в нашій фракції, які мають приблизно таке саме відношення до Ахметова, як до Банкової. Тобто ніяке. Можливо, цих в рази більше. Скажімо, про 5-6 я можу говорити абсолютно точно. Тому що це спрощене сприйняття…

Стосовно рухів Банкової. Мені інколи цікаво дивитися на її рухи. Таке враження, що історія мало кого мало чого вчить. Вони роблять все від них залежне, щоби підсилювати опозицію собі. Реально. Вони підштовхують до Ахметова тих людей, які б, в принципі, ніколи в житті до Ахметова не пішли б.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 07

ЄДИНА ПОЛІТИЧНА СИЛА, ЯКА СПРАВДІ ЗАЦІКАВЛЕНА В ДОСТРОКОВИХ ВИБОРАХ ЗАРАЗ, – ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ

– Ми зараз спостерігаємо низку заяв про те, що давайте депутати складуть мандати, і ми підемо на чергові перевибори. Я розумію, що зараз не 2006 рік, і депутати не можуть покласти третину мандатів і піти. Для чого опозиція робить ці заяви?

– Давайте розбиратися. Опозиція чи конкретна політична сила? Взагалі-то ситуація – реально погана. Вона, на жаль, погана не тільки у фракції “Голос” і не тільки в парламенті. Це об’єктивно. Вона погана в цілому в Україні. Це пов’язано з цілою низкою внутрішніх і зовнішніх чинників і факторів: починаючи від того, що відбувається у Вашингтоні, Москві і біля наших кордонів – і закінчуючи тим, яким чином у нас останнім часом ухвалюються різні рішення у Верховній Раді; коли таке враження, що нічого неможливого немає і про закони, Конституцію і регламент вирішили взагалі забути. Тобто одну і ту саму норму можна витлумачувати в 10 різних способів.

– Вони кажуть: ми так бачимо…

– Да. Ми митці, ми так бачимо. З цього починається волюнтаризм. Це один з факторів, який врешті решт за великим рахунком призводили і до першого Майдану, і до другого. Коли право – не закон, а право – взагалі не сприймається як щось, що може впливати на ухвалення рішень. О’кей, це довга історія, далека історія… Так от, ситуація погана. Чи можуть цю ситуацію виправити парламентські вибори? За великим рахунком – ні

– Але вони можуть змінити політичний розклад.

– Правильно. Навіть не так. Що таке парламент у нинішньому вигляді? Там все одно є певна усталена кількість людей, які голосують так, як їм скажуть. Мені прикро це говорити, але вкрай важливі для Президента рішення він все одно здатний провести. Більше того, у наступній Верховній Раді його особиста фракція буде меншою. Це абсолютно очевидно. І хоча я не можу його наперед звинувачувати у порушенні закону – але давайте фантазувати. Приміром Володимир Олександрович вирішить, що він може застосувати адміністративний ресурс. Да, від застосування адміністративного ресурсу фракцію більшу, ніж яку він має зараз (навіть після того, як він втратив частину багнетів) він не матиме. Що можуть змінити парламентські вибори? Дострокові вибори, зокрема парламентські, зазвичай знімають напругу. Вони випускають негатив. В суспільство вкидається меседж, що щось змінюється, буде якесь оновлення. Це вгамовує частину пристрастей. Тому позачергові парламентські вибори, зокрема, проводяться і обговорюються виключно з цією метою. Не змінити політичний розклад, а зняти напругу. Показати суспільству – Верховна Рада винна в усьому. (З іронією) Зрозуміло, всі вже мають до цього звикати. Раз Верховна Рада винна в усьому, вони погані закони ухвалюють, вони чубляться, вони сваряться, вони колються, вони б’ються, вони не виконують свої обов’язки, вони крадуть. У нас головні корупціонери – це Верховна Рада. Хоча, щоб ви розуміли, у нас у одній маленькій митниці більше корупціонерів, ніж в цій Верховній Раді в цілому. Я не ідеалізую депутатський корпус – я просто називаю речі своїми іменами. І тому, якщо відбуваються вибори Верховної Ради, якась частина суспільства заспокоєна. Вона відволікається на це. І це знімає напругу, знімає негатив, який всмоктує в себе уряд, насамперед – Президент.

А тепер запитаємо себе: наскільки це можливо і наскільки це потрібно? Чи потрібно це Володимиру Зеленському? Думаю, ні. Навпаки, мені здається, що він зацікавлений в тому, щоби вибори до Верховної Ради були: а) черговими, б) щоб вони відбулися навіть не в 2023, а в 2024-му. Тому що він вважає, що він зможе повторити свою попередню історію, коли за допомогою успіху він створить тло, на якому пройде якась більша кількість людей.

Йдемо далі. Чи потрібно це іншим фракціям? Чи зацікавлена в цьому, наприклад, фракція “Батьківщина”? Не знаю. Чому? Тому що я не думаю, що вони зможуть отримати кращий результат, ніж отримали. За моїми припущеннями, вони отримають приблизно таку ж кількість голосів, ніж мають на зараз. Для чого їм витрачати час, гроші, сили і ризикувати, щоб отримати те саме? Логіка в чому? Хіба що за уявну примарну обіцянку отримати якісь достатньо великі посади в уряді. Але на них хтось виходив з такими пропозиціями? Можна було б про це говорити. Великий політик – а Юлія Володимирівна великий політик, як би хто до неї не ставився – не буде грати в ризиковані ігри, якщо вона не буде бачити конкретну політичну мету.

Далі. Чи потрібно це умовній фракції ОПЗЖ? Абсолютно не впевнений.

– Але саме Юрій Бойко озвучує цю думку.

– Не впевнений. Чому він це робить? Тому що для політиків, які знаходяться в опозиції, цілком логічно час від часу говорити про тему позачергових виборів. Бо якщо партія, яка знаходиться в опозиції, не буде про це говорити, вона не буде сприйматися, як опозиційна партія. Вона мусить говорити про оновлення влади якомога швидше.

– Тобто маємо розмови про дострокові вибори як інструмент, а не мету?

– Да. Це нормальний політичний хід. Це політична гра в хорошому розумінні цього слова. І якщо ви подивитесь на цей спектр, ви побачите там Мураєва, який потихеньку набирає вагу; Шарія, який нікуди не зник; Ахметова, який має наміри створити…

– …Але який не має партії.

– Да-да. І знову ж таки питання грошей…А тепер питання. Яка єдина політична сила, яка очевидно напряму в цьому зацікавлена? Я не критикую, не захищаю і не нападаю – просто констатую факт. Яка єдина сила в цьому може бути зацікавлена просто зараз?

– (Журналісти в один голос): “Європейська солідарність”!

– Правильно – “Європейська солідарність”. Це єдина політична сила, яка трохи додає в рейтингу, а її лідер зменшує відстань між чинним президентом. Більше того, на тлі розмов про можливу війну її вага не об’єктивна, а така трохи ірраціональна, – але, менше з тим, посилюється, тому що це партія, яка асоціювалася з періодом війни. Це партія, яку називали партією війни. Тобто єдина політична сила, якій позачергові вибори справді вигідні із практичних міркувань – бо вона точно набере більше, ніж набрала в 2019 році, – це партія “Європейська солідарність”. А тепер увага: якщо в цьому зацікавлена “Європейська солідарність”, чи зацікавлений в проведенні таких дострокових виборів чинний Президент? Відповідь – ні. Чи будуть найближчим часом позачергові вибори? Ні. Чи означає, що їх точно не відбудеться наступного року? Теж ні. Тому що ми оцінюємо ситуацію на сьогодні. На сьогодні вона є такою – але вона може зміниться за півроку, за рік, за три місяці. Тому що є чинники, які впливають на ситуацію в тому числі всередині України, і від яких, на жаль, ми не можемо передбачити остаточно, які від нас не залежать.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 08

МИ МАЄМО ПЕРШИЙ ВИПАДОК, КОЛИ НАЙБАГАТША ЛЮДИНА КРАЇНИ НАВІТЬ НЕ ПРИХОВУЄ СВОГО КОНФЛІКТУ ІЗ ПРЕЗИДЕНТОМ

– Наприклад?

– Може початися війна. Нас можуть змушувати силоміць, через коліно ухвалювати Мінські угоди – і ситуація може вийти з-під контролю. Може бути обурення. Можуть бути серйозні проблеми з постачанням на енергоринку. Може бути проблеми з постачанням газу, з постачанням тепла – і це може змінити ситуацію. Може відбутися щось надзвичайне всередині Верховної Ради, чи в Офісі президента, чи в Кабінеті міністрів. Є багато чинників, які можуть змінити ситуацію в той чи інший бік. Але якщо ми оцінюємо її на сьогодні, за станом на 20 грудня, вибори практично неймовірні. До речі, не треба забувати: заяви політиків про необхідність проведення дострокових виборів почасти пов’язані з тим, що вони теж дивляться соцопитування. Вони бачать: чим більше людей хочуть переобрання вищого законодавчого органу, – значить, це запит суспільства і треба цьому запиту або підіграти, або відповідати. Зрозуміло, що вони артикулюють: ага, оскільки суспільство хоче – так, ми підтримуємо. Навіть якщо вони категорично цього не хочуть.

– Я повернуся до ефіра Шустера минулої п’ятниці, де явно підіграли цій темі дострокових виборів. Вони показали їхнє соцопитування про те, що понад 70% українців виступають за вибори. В яку гру в цьому контексті грає Ахметов і в чому йому користь педалювати цю тему?

– По-перше, я не дивився Шустера. Мені важко говорити, про що йдеться. Але з ваших слів я приблизно зрозумів. В чому гра Ахметова, треба запитувати у самого Ахметова. Але давайте проаналізуємо ситуацію. Ми маємо з вами людину впливову; людину, яка довела свою ефективність у бізнесі і політиці; людину, яка при всіх президентах мала особливе місце і з усіма владами уживалася. Фактично ми маємо перший випадок, коли найбагатша людина країни навіть не приховує свого конфлікту з президентом. Навіть з Порошенком, який ще на початку своєї каденції був, м’яко кажучи, агресивно налаштований щодо Ріната Леонідовича. Але навіть тоді там не було такої ворожнечі. Там врешті-решт залагодили, розійшлися краями, як люблять говорити бізнесмени з 90-х…

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 09

– Зараз маємо іншу ситуацію.

– Тут уже Ахметов, який зазвичай дуже рідко робить якісь заяви, фактично не приховує того, що він у стані війни з президентом Зеленським і з його Офісом. В чому може бути його інтерес? Він якраз (якщо ми говоримо не про політичні сили, а про суб’єктів) – людина, яка зацікавлена в дострокових виборах. Чому? Тому що він вважає – це до нього питання, наскільки обґрунтовано чи безпідставно – що він має певний вплив, назвемо це так, на певну кількість політичних сил, оформлених чи не оформлених, які можуть бути йому вдячними; які можуть бути з ним пов’язаними; які можуть бути з ним афільованими. (Будемо вживати евфемізми, тому що у мене немає доказів – я не НАБУ і не ДБР). Можна припустити, що певна кількість людей з ним спілкуються і щонайменше обговорюють з ним свої плани. Відповідно він на них впливає. Це перше. Друге: він прекрасно розуміє, що дочасні парламентські вибори точно роблять меншою фракцію “Слуга народу”. Так, зрозуміло, що вона зайде до наступного парламенту – без варіантів, це не обговорюється. Але так саме зрозуміло і те, що вона буде меншою, ніж вона була в 2019 році. А що це означає? Це означає зменшення впливу Президента на ухвалення рішень. Бо при всій тій концентрації влади, яку зібрав у себе в руках Зеленський – все одно для того, щоб уряд ухвалював певні рішення, а гроші кудись виділялися, це має бути оформлено у вигляді документа, який називається “закон”. А закон потребує 226 голосів. Якщо ж одна конкретна фракція не має цих 226 голосів і не має достатніх важелів впливу, щоб домовлятися з іншими, це означає, що він уже змушений вступати в перемовини, домовлятися з іншими. І вочевидь напевно, я просто аналізую, Рінат Леонідович вважає себе людиною, з якою вже будуть домовлятися, яка вже має можливість висувати вимоги.

Насправді, знаєте, що це трохи нагадує? Те, що робить Путін в грі з Байденом. Він підвищує ставки. Путін не приховує, що, окей, оскільки ви не йдете на поступки, буду воювати. Подивимось, що буде далі…

З Ахметовим я навіть не знайомий, ніколи в житті з ним не бачився. Але ось таке у мене враження – при тому, що за цим я спостерігаю ззовні. Йде підвищення ставок: або ви домовляєтесь зі мною, або я буду ці ставки підвищувати ще, і перелік вимог буде ще вищим. Хочете воювати – давайте спробуємо повоювати, подивимося, у кого більший запас міцності; у кого сила волі міцніша, у кого м’язи більші. Давайте спробуємо. Оце те, що він робить.

Сергій Рахманін: Путін не вважає за потрібне говорити з якимось Зеленським з його точки зору 10

– Наостанок загальне питання. Незабаром Новий рік. Чого нам очікувати в Новому році саме в політичних розкладах?

– Я чесно скажу: коли думаю про наступний рік, найбільше мене непокоїть тема війни. Мені важко думати про щось інше, коли загроза поновлення активізації бойових дій є достатньо серйозною. Так, цю тему експлуатують, цією темою маніпулюють і шантажують, тут дуже багато сміття і розмов. Але те, що реальна загроза існує, – це теж правда. І я би хотів говорити не про те, чого очікувати, а чого точно не хотілося б наступного року. Це – суттєвого загострення бойових дій, яке було б пов’язане з великою кількістю жертв. Цього мені б не хотілося точно просто як людині. Я не кажу зараз про себе як про депутата, колишнього журналіста, члена профільного комітету…

Але, якщо відверто, то, як не сумно, як не прикро, але у нас якраз війни і загострення показували, що це часто-густо ледь не єдиний спосіб об’єднати здорових притомних людей, змусити їх відійти від дріб’язкового, особистого, неважливого – і зосередитися на вирішенні важливих проблем. Тому якщо говорити про надію, нехай і примарну, – дуже хотілося б, щоб 2022 рік був першим роком в історії України, коли люди об’єднаються, піднімуться над власним марнославством, власними амбіціями, власною дріб’язковістю не через війну, а через дозрілу необхідність робити речі, без яких ця країна як повноцінна держава, як величезний гравець – ніколи не відбудеться.

Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко, Цензор.НЕТ

Фото: Стас Козлюк, для Цензор.НЕТ 

Джерело