Грузинський вірменин, який сидів у російській в’язниці за український націоналізм: неймовірна історія Сергія Параджанова

Параджанов вивів українське кіно на новий міжнародний рівень

Надія Царук

Надія Царук Автор

Сергій Параджанов підняв український кінематограф на світовмй рівень.

9 січня 1924 року народився великий український та вірменський кінорежисер Сергій Параджанов. Його фільм “Тіні забутих предків” входить до 20 найкращих фільмів світу. Гарвардський університет включив цю стрічку разом із іншим фільмом Параджанова “Колір граната” до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Параджанов на зйомках "Тіні забутих предків" на Прикарпатті, фото: Facebook
Параджанов на зйомках “Тіні забутих предків” на Прикарпатті, фото: Facebook

Сам Параджанов про себе говорив: “Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм” Режисер вважав, що у нього є три батьківщини.

“Усі знають, що у мене три Батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні й збираюся вмирати у Вірменії”, – Казав Параджанов.

І його слова збулись – режисер помер у Вірменії в 1990 році, коли у Єревані розпочалася робота над автобіографічною картиною “Сповідь”. Серце Параджанова перестало битися 20 липня.

Та між цими датами – не просто 66 років життя, а ціла епоха кінематографу.

До Києва Параджанов потрапив по розподілу після закінчення режисерського факультету ВДІК у Москві.

Параджанов зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів, а в 1964 роуі він презентував картину ʺТіні забутих предківʺ, яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського.

Цей фільм приніс Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі).

Під час прем’єри фільму, яка відбулася 4 вересня 1964 року у київському кінотеатрі ʺУкраїнаʺ відбулась акція протесту. Творча інтелігенція публічно засудила політичні репресії, які відбувалися в Україні.

Учасників акції Івана Дзюбу та ВячиславаЧорновола звільнили з роботи, Василя Стуса – з аспірантури, Михайлину Коцюбинську та Юрія Бадзя виключили з КПРС.

Сергія Параджанова змушували виступити із засудженням протесту, але він відмовився, сказавши, що сам також його підтримує.

Через переслідування Параджанов змушений був виїхати до Вірменії. Та він знову повертається до України в 1971 році, якраз на початок нової хвилі репресій проти української інтелігенції.

У березні 1973-го Параджанова заарештували і засудили до 5 років таборів суворого режиму. В обвинувальному вироку йшлося про “український буржуазний націоналізм”.

Однак стаття, за якою засудили Параджанова, була іншою – принизливою, знущальною. Її давали часто дисидентам, оскільки після неї підвестися було майже неможливо – митця засудили за вигаданий гомосексуалізм.

Суддя, зачитавши вирок, додав:

“Такі, як він, завжди каламутять воду”.

На той час Параджанов вже був добре відомий за кордоном СРСР. Його кінокартина “Тіні забутих предків” вчинила революцію на Заході. Фільм із величезною швидкістю збирав усі нагороди кіноконкурсів. Іноземні критики твердили: “Це початок нового світового кіно”.

Про стрічку захоплено відгукувалися Акіра Куросава, Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні. Розповідають, що при зустрічі Анджей Вайда став на коліна і шанобливо поцілував Параджанову руку.

Тому, коли Параджанов опинився за гратами, міжнародна спільнота розпочала масштабну кампанію на захист режисера. Французький письменник Луї Арагон особисто просив Брежнєва про звільнення Параджанова. Звернення до генсека підписали Ф.Фелліні, М.Антоніоні, Р.Росселіні, Ж.-Л.Годар, Л.Вісконті, Ф.Трюффо та інші всесвітньо відомі митці.

30 грудня 1977 р. Сергій Параджанов вийшов на волю. В Україні мешкати йому заборонили, і він оселився у Тбілісі.

Однак переслідування тривали. Через ідеологічну цензуру не вийшла ціла низка фільмів Параджанова: “Intermezzo” (за М. Коцюбинським), “Київські фрески”, “Ікар”, “Сповідь”.

Джерело